Привіт, я рада тебе тут бачити!

Сьогодні я розповім тобі коротеньку історію мого життя, так як воно було і є… З моїми секретами, маленькими падіннями, і великими перемогами.

Заварюй чайок, бери поп-корн або печеньку, вмощуйся зручніше – ми починаємо. 

Далекий 91-й…

В далекому 91-му (ну не такий він вже і далекий, не така я вже і стара!), у прекрасний і теплий серпневий вечір, у найпрекраснішому і наймальовничішому місті на світі – Мукачеві, на світ народилася криклива, але дуже симпатична дівчинка яку назвали самим чудовим для неї іменем – Діана… 

Народилась вона у найкращій сім’ї на світі, де на неї вже чекали старший брат і сестра.

Минали роки, маленька Діня (так називають мене мої найрідніші) підростала, живучи своїм найкращим життям і насолоджувавшись своїм найкращим дитинством.

Я дуже любила читати і у свої 7 я вже колекціонувала різні книжки, львину долю яких, складали романи.

Завжди хотіла піти в школу, навіть декілька разів втікала з дому з рюкзаком брата, у пошуках тої самої, величної будівлі знань, з якої я через пару років втікала без оглядки… 😂

Мої канікули майже завжди проходили в одної з моїх любимих Бабусь, яких, нажаль, вже давно з нами немає…

Будні були насичені різноманіттям ігор з друзями на вулиці: ми пригали в різінки, влаштовували різні конкурси, на які запрошували всіх жителів вулиці, ми грали в дочки-матері, в магазин, де нашими грошима були листочки з дерев і ми були неймовірно багаті… Тоді ми були дійсно багаті, але зрозуміли це набагато пізніше. 

Перший клас

Нарешті настав той день, якого я так давно чекала! Перший раз у перший клас! Новесенькі зошити, різнокольорові ручки, пенал, нереальної краси і ваги рюкзак, який був настільки більший за мене, шо зимою, на теплу шубку, без допомоги двох вчителів я не могла його на себе одіти, але який я з такою гордістю носила за плечима.

Моя шкільна парта, шкільні коридори, двір, такі серйозні і дорослі старшокласники… Мені здавалося, шо я у казці і все навколо – не справжнє. Я навіть до тепер пам’ятаю приємний запах шкільної бібліотеки і ілюстрації з моїх книжок.

Але не так сталося як гадалося і ці всі уроки виявилися не такими, як я собі уявляла… Далі буде…

Потім перша шкільна любов (самий красивий хлопчик в класі – Міша), перша п’ятірка і перша двійка (двійка була не остання). Перші прогуляні уроки з шкільними друзями, перші «серйозні проблеми»… Ех якби я знала, шо за тими «проблемами» я буду ще дуже скучати…

Перші побачення, перші секрети з подружками, перші глянцеві журнали і хоббі… Перша головна роль в «Aлло, ми шукаємо таланти!», де я зіграла Мерелін Монро, після чого мені вручили дипломи за артистичність на сцені. Саме в той момент я зрозуміла, шо мені подобається бути на сцені, подобається коли на мене дивляться і коли мені аплодують. Так з’явилася мрія – стати актрисою.

Далі були перші реперські джинси (стріть це хтось з моєі пам’яті будь ласка!!!) і кросівки в стилі «емо» (не треба.. нічого не кажіть! Просто зробіть вигляд шо ви того не чули…). Перші покрашені прядки волосся в сідий (!!!!) колір (якби я знала, шо скоро я буду робити наоборот…). Перші вєчірінки з нашою компанією (добре шо я поставила на всі ті фотографіі стотридцятипятизначний пароль на комп’ютері) і ще багато-багато чого… Якось обізатєльно розкажу.. Та кого я обманюю?? Канєшно шо не розкажу! Як кажуть «Є шо згадати, але встидно розказати»…  Ці історіі залишаться назавжди тільки зі мною і з тими, з ким ми «с первого класса вместе»!  😁

Так і проходили мої шкільні роки, про які я до сих пір згадую з теплотою і з посмішкою на обличчі…

Повноліття…

Найкращі роки дитинства пролетіли зі швидкістю світла, потім наступив новий етап життя – коледж.. Нові друзі, друга перша «коледжова» любов (самий симпатичний хлопець в групі, якого тоже звати Міша (Я була дуже любвєобільна дівчинка)). Знову перша п’ятірка і перша двійка… Цього разу з навчанням все було не так погано як в минулий раз, бо я прийшла туди повна мотивації і натхнення до знань. Але не на довго (про се мало пізніше).

Далі була перша погана компанія.. Дуже погана…, яка мені показала і навчила робити те, до чого я б сама 99,9% не прийшла. Але все в житті для чогось нам дано, хтось вчасно зупиняється і обриває всі контакти з людьми «паразитами», а хтось залишається з ними і «паразитує» сам. Я, слава Богу, вчасно пішла з тієі компаніі, але нажаль, встигла «натворити дєлов» і образити багатьох хороших людей, які мені нічого поганого не зробили, про шо шкодую і до тепер.

Потім я почала захоплюватися фотографією. Я знімала 100500 різних кадрів в день – це був мій манікюр, який я все життя роблю собі сама, свою їжу (яку я ще до «трендів» обожнювала красиво викладати на красивий посуд), природу, моїх маленьких пухнастих друзів, свою косметику і своі ootd (аутфіт оф зе дей). Мені дуже подобалося робити різні колажі і накладати боке в безкоштовних програмах на комп’ютері і всі свої роботи я виставляла у, такий ще тоді популярний, ВК. Про інстаграм тоді ще ніхто не чув і не знав..

Моя любов, моя любов…

Так і одну з тих фотографій на якій була я, побачив один Хлопець і написав мені повідомлення… І тут понеслось…  Моя перша, доросла, свідома любов… Я закохалася у самого красивого на світі Хлопця (здогадуєтесь як його звати?? Да! Вгадали! Його звати – Міша. Се, навєрно, було іменем сезону осінь/зима 1990-1991). Так після знайомства з моїм Мі, мені вже було не до навчання і на зміну моїм п’ятіркам швидко прийшли такі самі п’ятірки, лиш перевернуті дороги ногами. 🤷🏻‍♀️

Цілодобові розмови по телефону, дорожезні смс-ки з мого продвинутого мтс на Його немодний білайн… Безкінечні переписки ВК і рахування секунд до наступноі зустрічі…

Розставання

Так я, з горем пополам (і з 20-ма коробками дорогих шоколадних конфет), але з великою любов’ю в серці, закінчила коледж і почалося саме важке у наших стосунках… Розлука… На цілих 9 місяців… Я поіхала в Ізраїль… Кожень день ми розмовляли по скайпу і мріяли, коли вже зможемо обняти одне одного…

Ті 9 місяців здавалися безкінечними… Я закреслювала дні в календарику, ночами засинала з подарованим Ним плюшевим Мішкою, дивлячись на Його приклеїне на стіну фото… Малювала Йому картинки на «стіні» у ВК, записувала собі в блокнотик все-все, шо хотіла Йому розказати (шоби випадково ничого не забути) і робила 1000000 фотографій в день, шоби Йому показати все те, шо бачила я…

Через 9 довгих місяців ми нарешті зустрілися… І з тих пір більше не розлучались… 💕

Два великі і головні кроки в житті

Ми одружились і переіхали жити в Німеччину.

Ну добре! Давайте домовимось, шо це буде інша стаття – про Європу. Все таки цю, я присвятила розповіді про себе! 👀

Нездійснені мрії

Через мої релігіозні погляди, не реалізувавши свою мрію стати актрисою, я відкрила свій канал на Ютубі (там де я сама собі хазяйка), де почала розповідати про життя в Німеччині і про мою буденність тут. Також паралельно я вела свій інстаграм, де ділилася улюбленими моментами життя. 

Потім почалося моє навчання, яке безсовісно крало в мене багато сил і часу, і ні на ютуб, ні на інстаграм у мене вже не лишалося запасів, і мені доводилося у моі вільні дні знімати по декілька відео і по декілька фотографій, шоби мені було шо виставляти.

Так проходив час і зовсім недавно я закінчила навчання в Німеччині, і здобула професію Офісменеджера. Не можу сказати, шо це робота моєї мрії, але я дуже вдячна Богу за можливість, яку Він мені дав – отримати німецький інтернаціональний диплом, про який дехто може тільки мріяти…

Мій перший власний блог

Я так давно цього хотіла, але водночас так цього боялася… І нарешті я це зробила! Мій особистий блог, про який я так мічтала, але завжди не вистачало або часу, або сил. Сидячи на уроках бух обліку в школі (уже тут, в Німеччині), я уявляла собі, шо би я писала, якби в мене був свій сайт, які фотки я би туда виставляла… Час, який казався мені безкінечним, так швидко пролетів…

А тепер я сижу з іншоі сторони вашого монітора і пишу для вас статті, які, я надіюся, будуть вам цікаві, бо тут я планую виставляти всі поради, перевірені особисто мною, рецепти, лайфхаки, просто розповіді про мене і ще багато-багато цікавого.

Ще мушу добватити, шо, якби не мій Мі (так я називаю свого Чоловіка), я б так і не наважилась це зробити. Тому Мі, дякую Тобі!  <3

Далі буде…

Це, напевно, моє найдовше знайомство в житті, але чесне слово, я дуже себе стримувала шоби не набрати на клавіатурі ще десятків так з 4-5 речень, які я б хотіла вам розказати, але як казала моя Бабка: «З файного по чуть-чуть», тож далі буде…

Ваша Ді 💋